Виправити усе, що було зроблено

Виправити усе, що було зроблено

Зараз похмуре 22-е березня, в яке я сів писати цей запис, маючи сіре небо над чолом патлатим та достатньо часу й спокою на формулювання й викладення цього роздуму, який вважаю достатньо цікавим, щоб описати його та надати йому цифрового безсмертя в безмежному інтернеті.
Коли я буду вважати запис довершеним - ти, читачу, його й побачиш. Тому якщо твій вибір читати це - пам'ятай ти обрав створити для себе реальність, в якій цей запис став існувати для тебе і твоїх думок.

Синопсис анамнезу

-Why do you ask "What"? 
-When the delicious question is "When?".

Lutece

Думаючи про свої помилки та хибні дії, більшість людей часто замислюється над питанням "Що було б якщо я зробив інакше тоді?", або ж напівсвідомо шукає на нього відповідь, не задаючи собі цього питання подумки, або просто приймає дійсність, знаючи, що якби зробила інакше, то мала б й інший результат відповідно. Так чи інакше наші помилки залишають слід в нас самих, певний простір у спогадах, який займає місце для роздумів, аналізів та висновків. Можна навіть уявити, що у цей момент створюється альтернативна реальність, де мислитель вчинив інакше і події, відповідно до цього рішення мали інший плин та вплив у часі і утворювали й надалі свої множити сталих та змінних подій (в слово "подія" я також включаю й будь-яку думку).
(З цього місця я почну певний монолог, в якому буде присутня певна велика кількість слова "я" та його варіацій)

Змінні та сталі

-Things get set in motion. How would one know how far back to go?

Lutece

Цікаво чи я сам створю цю альтернативну реальність силою свого переживання і думкою про те, що міг вчинити інакше? Чи можливо ці реальності утворюються незалежно і зараз існую я, що не заморочився з цими рядками та супутніми діяннями й зусиллями, що були скеровані моєю рукою для цього блогу, або ж навпаки написав щось дійсно геніальне і провів вивчення наукових робіт на тему теорій відносності часу і множин паралельних світів/реальностей/то що.
Що ж у такому разі буде змінними, а що сталими частинами реальності, які будуть визначати місце утворення альтерації подій? Чи буде сталою хлопчик, що змарнував свою юність за комп'ютерними іграшками, позбавивши себе нескінченної кількості пригод, які зміг би назвати чарівними, небезпечним, містичними та загадковими? Чи буде константою хлопчик, що прийняв Адвентизм і сам вже став молодим пастирем якоїсь невеликої парафії в невеликому містечку? А може цей хлопчик залишився католиком і завдяки тому вербувальнику з парафії відкрив у собі духа святого і став відданим служителем Ватиканської церкви і займається невідомо чим? Чи наважився він тоді познайомитися з тим хлопцем зі щитом на вулиці, який став для нього цілим порталом у світ рольового руху? Чи може сталою є лише хлопчик, що зробив свої перші кроки, які були записані у першій половині 90-их років на магнітні плівку касети для якогось VHS-магнітофону, і який грався військовими детонаторами там, у виділеній військовою частиною квартирі, де служив його батько, хлопчик у тому самому червоному реглані з Міккі Маусом? Усе це є загадкою для мене. Або ж може я самозакоханий невіглас, який не розглядає той світ, в якому хлопчика взагалі ніколи не було від самого початку? Але в такому разі змінні й сталі не мали б значення для конкретно моєї реальності, якої просто не було б в такому разі. В цьому місці я доходжу до висновку, що реальність - суб'єктивна і існує лише в межах моєї свідомості. Але деякі питання подібні тортурам для мене: "Звідки почалася моя реальність? Що вважається моєю відправною точкою у життя? Коли я зробив свій перший вибір, що утворив спогад, в якому існує альтернатива зробленому вибору? Що є тією незмінною константою у моєму житті? Коли я почав думати про те, якими б були події, якщо б я вчинив інакше?"
Чому це так важливо?/Яке це має значення?/Навіщо думати про це? - логічні питання, що виникають при читанні цього монологу, але, на мою думку - це є найбільш неважливі запитання.
Справа в тому, що з моменту першого вибору починається розвиток особистості. Адже саме зроблений вибір творить людину і відрізняє її від інших істот на цій планеті. Саме в цей момент першого вибору в голові, свідомо чи ні, починається утворюватися та сама множина альтернативних реальностей, де особистість зробила інший вибір і в результаті стала іншою особистістю. Цікаво: наскільки глибокі такі реальності? Поки що це загадка для мене. І я не знаю чи можливо, з моєю пам'яттю міняти поточну реальність на альтернативну. А якщо можливо - чи став би я це робити?

Чи став би я це робити?

Як же зручно було б взяти і одним махом уникнути усіх своїх помилок, знаючи де вони сталися, яким чином і в який проміжок часу. Солодко було б отримати легку перемогу знаючи саму причину поразки. Отримати багатство, знаючи де його впустив, чи де воно лежало та чекало на мене. Отримати доступ до своїх майбутніх та можливих знань. Знати усі двері і що за кожною з них на мене чекає (не втримався від використання аналогії взятої з сюжетної частини Bioshock: Infinite), жити в усіх альтернативних реальностях з усіма найбільш успішними та найбільш провальними виборами, що коли-небудь були зроблені чи ще будуть зроблені. Чим би я був маючи такі неосяжні та безмежні можливості? Не людиною - це вже точно: без сумнівів, без вагань, без втрат, без ризику, без острахів, всезнайка, завжди переможець, завжди одержуючи бажане, завжди отримуючи лише насолоду, і не витрачаючи для цих надбань та переваг нічого, й до того ж - в абсолютному значенні слова "нічого". Бог з тілом, володар одного з багатьох просторів, і ніщо інше. Чи хочу я цього? Так! Усім своїм єством я цього найбільше жадаю і змінив би деякі свої рішення в днях минулих, щоб мати, невикористані та втрачені колись, переваги вже зараз! Я не буду брехати собі, не буду прикидатися тупим моралістом, який каже, що усе це неправильно і бла-бла-бла.

Але дивлячись на цю монету з іншого боку - чи знав би я усю ту важкість, з якою зараз приймаю важливі рішення в житті? Чи прийшов би я, з такими можливостями, до цих думок? Чи став би я кращою особистістю, якіснішою, і образно - кращою на смак? Безперечно ні. Знати відповіді на екзамені і розуміти дисципліну, з якої складаєш іспит - не є одним й тим самим чи навіть приблизно еквівалентним. Я нескінченно мандрував би між розгалуженнями своїх виборів у часі, оцінюючи яка змінна мені найбільш до вподоби. Не надто весело, я думаю. Бути жертвою таких могутніх можливостей і впливати на власний вибір, що робив у будь-який момент у часі, чи не бути богом і прийняти сміливо усю відповідальність за скоєне та обране? Ось в чому дилема справжніх та всесильних богів, що й досі між нами ходять в муках, я вважаю. (здається, в цю мить, я чую як десь в туманному Альбіоні, в темній, вологій, самотній та гнилій труні проронив гірку сльозу щастя та ностальгії, один відомий Вільям)

Найкоштовніше

-The only difference between past and present... -is semantics.

-What's done is done. What's done, will be done.

-Lives, lived, will live. Dies, died, will die.

Lutece

Як й усі - я страшенно помиляюся, зазнаю сумних поразок, сміховинних невдач, маю неосяжні перемоги та приголомшливі успіхи в різних сферах діяльності свого єдиного життя, яке є моєю невід'ємною власністю. Я зізнаюся собі, що мені сумно з-за деяких моїх рішень, та вчинків, які я накоїв у своєму минулому, але причини цього суму, що пронизують час й повсюдно супроводжують мене - є найбільшим й найгіршим скарбом, що я маю. Завдяки цьому золоту я можу придбати собі краще майбутнє, якщо буду вдалим інвестором. Але це золото має свою найдорожчу ціну якою є втрата чогось, в чому я хотів досягти успіху у днях своїх прекрасних та минулих, це втрата певних зв'язків (з особистостями) і горе, якщо з-за моїх вчинків, слів чи недбальства я маю здобувати це золото більш як один раз. Цей скарб має бути причиною, щоб більше ніколи так й таким чином не багатіти, бо час, що втрачається на такі надбання вартий більше самих цих драматичних надбань. Кожному з нас доведеться, чи вже доводиться, нести свій тягар такого золота під небом блакитним та безмежним, але існує тонка межа між мучеником такої ноші та дурнем, що скуповує його свідомо, а інколи й по декілька разів. Люди, що оточують нас - не милостиві до наших помилок. Те, що з легкістю пробачить одна людина - нізащо не забуде інша людина, і за це ж фанатично помститься третя людина. Тому варто бути обачливим з тим що обирати і як чинити, доки ти не Бог з тілом, звичайно ж, бо в такому разі треба дбати лише за кількість множин альтернативних реальностей, які породжуєш.

Тріщина на дзеркалі

Я не дуже хороша людина. Коли ті, хто мають комплекси - б'ються в агонії, звинувачують світ, когось, обставини, а може й себе самого, страждають з-за своїх комплексів, ведуть з ними боротьбу, або усіляко їм потурають - я думаю лише про втрачений потенціал, який був завданий подіями минулого, що обдарували мене цими недоліками. Як той клятий жид, що у коморі в ігристому й мерехтливому світлі карасінової лампи, я пожадливо рахую збитки, що були завдані цими обставинами, які підштовхнули мене до прийняття певних рішень і перекрили мені доступ до того чи іншого успіху, чи втрати можливостей влаштувати своє життя краще. Я стараюся виправитися, якось більш-менш ефективно розпоряджатися тим, що маю, але збитки мене хвилюють більше, ніж самі події, що тоді сталися. Мабуть я просто егоїст, чи егоцентрист. І мене страшенно засмучує втрачений потенціал у зв'язках з певними людьми. Я відчуваю біль з-за кожної своєї невдачі, яких просто не злічити і ще багато з них мене очікують так само смиренно, наче той вгодований ченець у своїй келії чекає на гучного дзвона до ситого обіду чи до нескромної вечері.
Чому мене це засмучує? Я вже згадував, що я егоїст чи егоцентрист? Я вірю, що можу привнести свою користь у життя тих, хто мені приємний. Я вірю у те, що таким чином можна збагатити себе й іншу людину. Але я поки що не та людина, яка може до кожного знайти підхід, і бути другом для тих, з ким хочу дружити. Я вірю, що мати багато друзів та зв'язків - краще ніж бути відомим чи багатим. Я вірю, що в такий спосіб я роблю свій внесок у зміцнення суспільства, частиною якого є, адже ці зв'язки, цих людей можна звести напряму і результатом цього можуть бути успішне партнерство, міцні колективи по інтересам, прекрасні шлюби чи найгірші драми, та трагедії, які є невід'ємною частиною нашого буття... Як і було сказано мною раніше - я егоїст чи егоцентрист, що думає лише за свою участь і не враховую бажання інших. Бо кожен з себе велика особистість, яка воліє бачити розвиток подій, у своєму безцінному житті, за власним сценарієм і я, мабуть, не є виключенням з цього тезису.

Перша публікація

Кілька слів для початку

Сьогодні на дворі 21-е березня і сьогодні я починаю ведення свого блогу, публікуючи свої думки тим, хто їх прочитає і собі, щоб мати тверду пам'ять про еволюцію, прогрес та метаморфози своїх поглядів, світогляду і відстежувати власні переживання, які будуть звеселяти та надихати мене в днях майбутніх та минулих. Сюди ж я записуватиму свої враження від будь чого, з чим стикаюся, свої перемоги, що будуть надихати мене, та висновки з поразок, які я свято вважаю ганебними і необхідними водночас. Тут я не гребуватиму відповідати на цікаві запитання можливих читачів (на яких я не розраховую), оскільки цікаве запитання часто може спровокувати рух ідей та думок в часі у цікавих напрямках, що може дати мені поштовх для для швидшого розвитку.

Що на поверхні

В книжках часто, на самому початку, йде опис головної дійової особи, чи групи осіб, про яких і буде йти мова, тому, з огляду на те, що це може читати хтось окрім мене я зроблю так само:

Ім'я моє - Арій, яке щиро прийняли мої друзі, подобається мені значно більше, ніж те, яке мені видала матір після народження (Денис) і яким мене хотів проклясти дурнуватий батько (Корній).
Я народився вночі 9-го листопада 1991-го року в столиці своєї любої Батьківщини, де й досі проживаю в родині середнього статку. Своєму батьку я був непотрібний вже після того, як здійснив свій перших подих, на щастя я ніколи не скажу такого про свою матір, яка щиро бажає мені кращого, хоч і робить це усе своє життя доволі своєрідно.

Моя зовнішність: З цим пізніше, але нехай її оцінюють інші. Як я оцінюю себе зі сторони - питання інше, хоч і найбільш важливе. Я не вважаю себе надто вродливим, хоч і не схожий на примата. Не вмію подавати себе - факт. Не заморочуюся витратами у цьому питанні - факт. Скаржуся - ні, хоч вважаю, що хлопцю з гарною зовнішністю легше у справляти позитивне перше враження.
Моє здоров'я: Вище середніх показників. І окрім періодичного тимчасового болю, що спричинює зміна атмосферного тиску, моє здоров'я є безперечним предметом моє нескінченної гордості.
Психологічний портрет: Нехай буде на розсуд тих, хто читає ці записи, спілкується зі мною чи раптом щось чув про мене.
Я нацист і вірю в те, що Україна має бути лише для Українців, але я не расист, тому не вважаю свою націю кращу за інші, але й не вважаю нації рівними між собою. Вважаю змішування рас - страшним злочином проти нащадків такого змішування і проти власних рас. Чорне має залишатися чорним, біле - білим, жовтий - жовтим, коричневий - коричневим, червоний - червоним. Так розпорядилися великі й всемогутні боги задовго до нас та до масових культур. Я знаю, що життя на теренах нашої рідної землі - не найсолодше, але вважаю, що міграція - не вихід. Мігрант - не людина. Мігрант - це сміття, яке забирає чиєсь робоче місце, і засмічує чужий простір собою, бо не належить до землі в яку він мігрував. Кажучи про мігрантів я також маю на увазі й тих, хто покинув Україну, а не лише чужинців, що приїхали в нашу країну. Наслідками міграційної політики, що була за часів срср, ми можемо чудово споглядати дивлячись на схід нашої землі, або ж в країна, що пускають до себе багато мігрантів - Коли їхня кількість зростає до певного рівня - вони перестають робити вигляд, що намагаються інтегруватися у конкретне суспільство, перестають робити вигляд, що поважають не свої культурні цінності і вимагають до себе особливого ставлення, особливих привілей і усіляко нищать ту культуру та суспільство, що їх прийняли і горе тим країнам, що допускають у себе таке. Аж гидко...
Шкідливих звичок не маю. До алкоголю ніяк не ставлюся. Можу трохи випити чогось смачненького, але це буває не часто. Паління - не сприймаю як хоч трохи приємний засіб самознищення, тому не палю зовсім. сигарети смердять не краще за усю поетичну міць, що лине з колекторів великих міст. В їжі стриманий. Можу легко стати вегетаріанцем. Для мене це не принципове питання. Проти веганів нічого не маю (дідусь все ж таки був вегетаріанцем).

Навіщо я це роблю?

Десь вичитав, що такий спосіб вираження власних думок може бути корисним для себе + дасть іншим змогу зазирнути під завісу мого внутрішнього світу. Хоча я чесно не уявляю кому це може бути цікаво, окрім мене, та ще декількох людей. В наш час кожен сам із себе велика особистість, яку мало хвилює стороння думка чи чийсь внутрішній світ і кожен вірить, що так і має бути, а той хто намагається довести зворотнє - страшний йолоп, що не розуміє усього глибокого багатства його/її душі. Я стараюся фільтрувати усе, те, що чую, але ігнорувати, на мою думку - неправильно, бо таким чином людина свідомо позбавляє себе певного спектру широти думки і нових знайомств, що можуть принести користь у майбутньому чи для минулого. Біда для єдності суспільства у сумній комунікації всередині себе. Хто знає, можливо мої слова дадуть комусь ґрунт для росту нових ідей.