(Одразу перепрошую за граматику, але накипіло, тому мені байдуже)
Я ненавиджу систему. Я ненавиджу працювати на когось. Сама думка, що я бездарно марную життя в їбаному офісі мені огидна. З дня у день - одне й те саме, з року в рік - ніхуя глобально краще на цих роботах не стає, незалежно від того, що мій оклад зріс у двічі за 2 роки. Я стомлююся від виконання рутинних обов'язків за платню, якою незадоволений. Тих самих обов'язків, які ніхуя не надихають мене. Клятий графік і образ життя "робота-дім-якісь справи-спати і по колу" мене просто вбивають. Перш за усе я хочу сказати, що я не лінива людина, я працював і кур'єром, розносячи журнали, газети, та їжу, збирав скляні пляшки та алюмінієві бляшки, макулатуру, Розносив візитівки по поштовим скринькам, виставляв товари на полицях в супермаркетах, бігав по квартирам та промисловим зонам, ремонтуючи принтери та комп'ютери, час-від-часу й досі підробляю аніматором в обладунках на корпоративних заходах, виступав в якості масовки в обладунках на святах декількох міст нашої чудової Батьківщини, працював технічною підтримкою і з рештою працюю системним адміністратором віднди та лінуксів. Я сумлінно їбошу як папа Карло і виконую усе, що вимагається від мене на цих самих роботах. За 2 роки я змінив 3 робочих місця не з-за поганих особистих якостях чи через брак професіоналізму, бо я постійно вдосконалював свої навички. Люди пройобують так цілі життя по 24 години на добу по 7 днів на тиждень по 40-60 років на життя. Вони вбивають свій стан за 5 робочих днів, щоб 6-ий день хоч трохи відпочити і вибратися з цього і 7-ий займатися хатніми справами на довершення ахуєнно прожитого тижня. Я заїбався так жити. Природа не наділила мене великим розумом, здатним вигадати справу, що буде мені і в кайф і грошами не обділить, тому хапаюся за перше найліпше, що прийшло в голову - робити комп'ютену іграшку для аудиторії 18+ і на некомерційних засадах, сподіваючись, що вона хоча б витрати покриє.
Відчуття того, що я займаюся не тим - переслідує мене усе моє життя. Люди стають відомими й багатими трусячи членами на інтернет каналах, або ж нескладно танцюючи під якісь тупі пісні й показуючи свої пришиті цицьки. Навіть їбані фріки чоловічої статі, що одягаються під дешеву повію заробляють своєю їбанутістю більше ніж 95% усіх кого я знаю в обличчя. Світ їбанувся і я за ним не встигаю. Я чесно стараюся. З дня у день я стараюся зрозуміти цю хуїту. Але в мене тупо не виходить. Люди слухають їбаного потапа чи казаків (чи як там цих фетишистів на жіночих підборах в латексі називають), називаючи це мистецтвом... МИСТЕЦТВОМ!!! МУЗИКОЮ!!! КАРЛ!!! Багатотисячні тури, сотні тисяч прибутків і фанклуби... просто демонстрацією своєї бездарності та вкладеними у їхню популяризацію коштами. Люди не від високої культури чи розуму опускають до такого.
2 роки дитсадку, 9 років школи, 4 роки коледжу, 2 роки курсів і майже 4 роки робочого досвіду, щоб досягти майже ніхуя! І я не вважаю, що моє становище найгірше, адже в когось ще 4-5 років якого-небудь університету чи інституту, а досягнення не кращі. І усе це для здобуття навичок роботи та налаштування складного серверного обладнання та купи сервісів, які забезпечують роботу корпоративних, локальних та глобальних мереж, а заробіток і задоволення від цього мізерні, коли якась няшна дівчинка, без хочаб якихось складних навичок, граючи у їбану доду/танки/лол/якусь поїботу і транслюючи це в інтернет заробляє за тиждень, як я за декілька місяців наполегливої праці. я розумію, Якщо б вона хоча б циьцами світила, чи одягала щось з глибоким декольте, але ж ніхуя такого! Донатять просто, щоб послухати на увесь інтернет своє озвучене приниження гідності. Дожилися.
Світ їбанувся і ґ просто не встигаю їбанутися вслід за ним.
Я не отримую кайфу від офісної роботи, не отримую кайфу від володіння купою навичок по роботі з клятим обладнанням, а до наркотиків та алкоголю мене ніяк не тягне. Я вже чесно подумував над зашморгом чи суїцидом у будь-який інший метод, бо моє життя ніяк мене не радує, хоч Небо мені свідок, що я стараюся це змінити і залишити собі хоча б дрібні крихти здорового глузду, але дилема в тому, що попри усі мої зусилля стає або гірше, або просто не змінюється. І ні панове психологи і життєзнавці справа не полягає в тому, що я щось роблю не правильно, чи маю невірний підхід. Я постійно пробую змінювати підходи, постійно працюю над собою і начебто маю помітний результат у цьому, відштовхуюся від людини, не забуваючи про основи свого світогляду, але в результаті, нічого хорошого не виходить. Пороблено на шматки, і ніхуя з цим не виходить зробити. Я реально стараюся...
Щойно повернувся з обіду. Один голуб зробив мені день. Цей хлопець(чи дівчинка, але я звик вважати чоловіків більш пробивними, тому не сприймайте за сексизм) щойно явив мені приклад захмарної наполегливості. Він не побоявся і не погребував сісти до мене з другом на лавочку, щоб їсти з нами хліб на рівних. Він не побоявся декілька разів сісти мені на коліно і пройтися на коліно, щоразу, як злітав з лавочки, щоб краще прицілитися і зістрибнути на лавочку. Ми годували цього хлопця з рук просто тому, що він борзий і кльовий. Мій друг був ладен дати йому сигарету, якщо б той курив... Він хотів їсти. він зробив те, що ніхто з його зграї не наважувався робити - він отримав ситний обід. Хоч остаточно ми не визначилися з його іменем, але ким би він не був - він наш персональний герой зі свого виду.
