Перша публікація

Кілька слів для початку

Сьогодні на дворі 21-е березня і сьогодні я починаю ведення свого блогу, публікуючи свої думки тим, хто їх прочитає і собі, щоб мати тверду пам'ять про еволюцію, прогрес та метаморфози своїх поглядів, світогляду і відстежувати власні переживання, які будуть звеселяти та надихати мене в днях майбутніх та минулих. Сюди ж я записуватиму свої враження від будь чого, з чим стикаюся, свої перемоги, що будуть надихати мене, та висновки з поразок, які я свято вважаю ганебними і необхідними водночас. Тут я не гребуватиму відповідати на цікаві запитання можливих читачів (на яких я не розраховую), оскільки цікаве запитання часто може спровокувати рух ідей та думок в часі у цікавих напрямках, що може дати мені поштовх для для швидшого розвитку.

Що на поверхні

В книжках часто, на самому початку, йде опис головної дійової особи, чи групи осіб, про яких і буде йти мова, тому, з огляду на те, що це може читати хтось окрім мене я зроблю так само:

Ім'я моє - Арій, яке щиро прийняли мої друзі, подобається мені значно більше, ніж те, яке мені видала матір після народження (Денис) і яким мене хотів проклясти дурнуватий батько (Корній).
Я народився вночі 9-го листопада 1991-го року в столиці своєї любої Батьківщини, де й досі проживаю в родині середнього статку. Своєму батьку я був непотрібний вже після того, як здійснив свій перших подих, на щастя я ніколи не скажу такого про свою матір, яка щиро бажає мені кращого, хоч і робить це усе своє життя доволі своєрідно.

Моя зовнішність: З цим пізніше, але нехай її оцінюють інші. Як я оцінюю себе зі сторони - питання інше, хоч і найбільш важливе. Я не вважаю себе надто вродливим, хоч і не схожий на примата. Не вмію подавати себе - факт. Не заморочуюся витратами у цьому питанні - факт. Скаржуся - ні, хоч вважаю, що хлопцю з гарною зовнішністю легше у справляти позитивне перше враження.
Моє здоров'я: Вище середніх показників. І окрім періодичного тимчасового болю, що спричинює зміна атмосферного тиску, моє здоров'я є безперечним предметом моє нескінченної гордості.
Психологічний портрет: Нехай буде на розсуд тих, хто читає ці записи, спілкується зі мною чи раптом щось чув про мене.
Я нацист і вірю в те, що Україна має бути лише для Українців, але я не расист, тому не вважаю свою націю кращу за інші, але й не вважаю нації рівними між собою. Вважаю змішування рас - страшним злочином проти нащадків такого змішування і проти власних рас. Чорне має залишатися чорним, біле - білим, жовтий - жовтим, коричневий - коричневим, червоний - червоним. Так розпорядилися великі й всемогутні боги задовго до нас та до масових культур. Я знаю, що життя на теренах нашої рідної землі - не найсолодше, але вважаю, що міграція - не вихід. Мігрант - не людина. Мігрант - це сміття, яке забирає чиєсь робоче місце, і засмічує чужий простір собою, бо не належить до землі в яку він мігрував. Кажучи про мігрантів я також маю на увазі й тих, хто покинув Україну, а не лише чужинців, що приїхали в нашу країну. Наслідками міграційної політики, що була за часів срср, ми можемо чудово споглядати дивлячись на схід нашої землі, або ж в країна, що пускають до себе багато мігрантів - Коли їхня кількість зростає до певного рівня - вони перестають робити вигляд, що намагаються інтегруватися у конкретне суспільство, перестають робити вигляд, що поважають не свої культурні цінності і вимагають до себе особливого ставлення, особливих привілей і усіляко нищать ту культуру та суспільство, що їх прийняли і горе тим країнам, що допускають у себе таке. Аж гидко...
Шкідливих звичок не маю. До алкоголю ніяк не ставлюся. Можу трохи випити чогось смачненького, але це буває не часто. Паління - не сприймаю як хоч трохи приємний засіб самознищення, тому не палю зовсім. сигарети смердять не краще за усю поетичну міць, що лине з колекторів великих міст. В їжі стриманий. Можу легко стати вегетаріанцем. Для мене це не принципове питання. Проти веганів нічого не маю (дідусь все ж таки був вегетаріанцем).

Навіщо я це роблю?

Десь вичитав, що такий спосіб вираження власних думок може бути корисним для себе + дасть іншим змогу зазирнути під завісу мого внутрішнього світу. Хоча я чесно не уявляю кому це може бути цікаво, окрім мене, та ще декількох людей. В наш час кожен сам із себе велика особистість, яку мало хвилює стороння думка чи чийсь внутрішній світ і кожен вірить, що так і має бути, а той хто намагається довести зворотнє - страшний йолоп, що не розуміє усього глибокого багатства його/її душі. Я стараюся фільтрувати усе, те, що чую, але ігнорувати, на мою думку - неправильно, бо таким чином людина свідомо позбавляє себе певного спектру широти думки і нових знайомств, що можуть принести користь у майбутньому чи для минулого. Біда для єдності суспільства у сумній комунікації всередині себе. Хто знає, можливо мої слова дадуть комусь ґрунт для росту нових ідей.