Моя космологія: Сприйняття інших

Настав час описати будова мого внутрішнього світу. Це саме та частина мене, яку я шаную як ісламісти свого аллаха (аллах спеціально написано з маленької літери, бо як і єгова це божество з чужої мені релігії, послідовники якої проповідують ненависть до усього близького моєму серцю) і усіх своїх пророків, разом з тим кораном. Фанатикам логіки та наукових вчень тут немає чим збагатитися, окрім як черговим запасом гуморесок, анекдотів та жартів, для еквівалентного, своєму рівню розуму та гоббі, товариству. Я бачив на власні очі динамічність певного простору, бачив зцілення хвороб, бачу деякі події за багато років до їх появи, і бачив екстрасенсорику в дії. Тому ніщо мене вже не переконає у зворотньому.
Я не розраховую, що зможу завершити такий масштабний опис навіть і за рік, особливо з огляду на те, що мій погляд буде до кінця часів доповнюватися деталями та збагачуватися відкриттями, що їх така множина мені не відома у момент часу, коли ця літера наклалася на біле цифрове тло цієї імітації інформаційного простору.

З самого початку

-I see...heads.

-And I see tails.

-It's all a matter of perspective...

-The same coin.

-A different perspective...
Lutece

Для мене світ існує лише в моїй голові. Ні. Я не кажу, що інші люди - це плоди моєї безмежної уяви. Я вважаю, що кожна особистість - це проекція у чужій свідомості, що повернена до будь-якої іншої такої ж проекції якоюсь однією межею. Усі люди - є незалежними від мене проекціями у мою свідомість, а я - незалежна від інших людей проекція у їхню ж свідомість. Дві людини, що стоять навпроти одне одного і дивлячись на монету будуть бачити не просто різні її сторони, вони будуть бачити монету по-різному, або ж - різну монету, що буде питанням суб'єктивного сприйняття дійсності. Дивлячись на довгу стіну незнайомої будівлі перпендикулярно по центу - ніколи не можна з впевненістю стверджувати, якої саме форми будівля, скільки в неї зовнішніх стін, які усі вони завдовжки і якої фактури цегла з іншого боку. Маю бажання проілюструвати те, як група людей бачить сторонню людину:

Ми бачимо різні межі людей. І кожна інша люди при контакті з цією буде бачити цю людину інакше. Ці межі можуть бути схожі, але вони завжди будуть відрізнятися видозмінюючись призмою суб'єктивного сприйняття. Те, що одна людина назве хорошим, інша - затаврує злом.

Що під поверхнею

"Three friends go into battle

One is captured,

One flies away,

the one that is left becomes a hero.

If we were to enact it,

would I be the one to play the hero,

Or would You?"

-Loveless: Act IV

З огляду на це я можу стверджувати, що немає об'єктивної істини, або немає бажання дивитися на людей з різних перспектив. Мої знайомі/друзі/дорогі серцю люди спілкуються зі мною і цим дають мені змогу бачити, розуміти та відчувати одну з меж своєї особистості, але у спілкуванні з іншими людьми вони показують їм інші межі себе і встановлюють не гірші взаємовідносини, а може я кращі. І в цьому немає жодного лицемірства. Або ж усі є лицемірами в певній мірі? (до цього я повернуся трохи згодом)Здебільшого ми не вміємо обходитися без призми суб'єктивності. Більшості складно деформувати свої погляди, які вони формували протягом років. Я чесно стараюся позбутися цієї призми, стараюся бути аморфним при спілкуванні з іншими, але не мені судити чи виходить це в мене, але я не певен.

Чи можу я назвати особисто себе лицеміром, з-за того, що одній людині я можу сказати один факт, іншій людині цей самий факт піднести під іншою перспективою, а від третьої людини й зовсім приховати існування цього ж факту? В кожному з трьох варіантів не буде брехні чи хоча б відтінку брехні, адже це буде врахування специфіки стосунків з конкретною людиною. Але чи саме це не є проявом лицемірства? Я не буду зараз виправдовувати таку свою поведінку, чи давати підґрунтя для виправдання інших в аналогічних рефлексіях, але: Якщо подання інформації буде однаковим для усіх, уніфікованим, тоді один образиться, інший - зрадіє, третій - перестане спілкуватися, четвертий - віддячить й винагородить пачкою чіколядного печива, а п'ятий - зашифрує собі в голову якусь неймовірну думку, яку й вгадувати буде моторошно. Але ж подаючи інформацію я хочу і печиво отримати і радість викликати, і негативу уникнути. Дивлячись на ці обставини: чи не є це лицемірством, коли я міняю подачу інформації залежно від того, кому її подаю, враховуючи особливості відносин з цією людиною і її особливостей, які вона проявляє до мене? Чи може я просто безхребетний хробак чи хитрий змій, що прогинається та звивається так, як буде зручно і краще в конкретній ситуації? До остаточної відповіді в цьому питання я ще не прийшов. Адже складно критикувати самого себе. Я не кажу за самопобиття, а саме за здорову, конструктивну та аргументовану критику. Особливо якщо тематика питання не може мати чіткої приналежності до моральних чеснот, або ж аморальності та вад.

Ідоли сприйняття

“There is an old illusion. It is called good and evil.” 
― Friedrich Nietzsche

Майже завжди ми маємо певні ідеали, взірці, від яких ми відштовхуємося при сприйнятті інших. Це та сама призма суб'єктивного сприйняття. Образ мислення, який ми вважаємо за правильний і менш схильно ставимося до усіх і кожного, хто мислить інакше. Ми роками виробляємо своє розуміння хорошого і поганого, свято віруючи в правильність одних поглядів, та помилковість інших поглядів. Нас з дитинства вчать ділити світ на хороше і погане. Але чи реально се добро. Чи правильні наші моральні компаси? Чи правильна наша метрика ставлення до інших? А що визначає правильність взагалі? Лише ми! В цьому наша сила і обмеженість. Часто буває так, що просто неможливо позбутися суб'єктивної точки зору в спробі... Пізнати щось нове, чи старе, але вже по-новому, по-інакшому. Складно руйнувати образи давно знайомих людей, складно руйнувати набуті стереотипи про щоб то не було.

Біда полягає в цьому велика (магістре, я теж вмію так теревені розводити як й ви, тож сидіть собі в своїм болоті). Маючи упередження, якому ми реально поклоняємося, ми втрачаємо широту погляду. Кажуть, що вузький розум бачить на більшу відстань. І він таки бачить на більшу відстань. Але лише в тому напрямку, куди спрямований. І потяг суне далеко, та лише по рейсам. І коли на рейсах колода - він зіткнеться з нею.

Колись я дивись на світ крізь призму християнського вчення. Я вірив тоді, що усе інакше - лише тимчасово помиляється і з часом усе творіння схилиться перед милістю божою, прийме жертву сина, щоб через духа святого і святу вселенську й апостольську церкву прийде в обійми отця всемогутнього, творця неба та землі, а також усього видимого й невидимого й бла-бла-бла й таке інше, як написано у Credo та Gloria In Excelsis Deo та ще у рядках сотень співів та молитов (у мене вдома й нині зберігається молитовник та конспект з курсу катехізису, що я свого часу проходив). Це були єдині істини, які я тоді сповідував, мої ідоли та призма сприйняття. Минув час, я розширив свої погляди за межі догматів і вчення, зрікся цього вчення і вважаю, що помилявся тоді. Й нині зустрічаю тих парафіян, які не змінили своїх ідолів, і як і я свого часу - вважають, що усе творіння прийде до милості божої (в лом переписувати той шмат з Credo наново, хоч він й краще відтворить продовження речення)... З тих натхненних церковними співами років я маю одного вчителя, і сподіваюся, що Небо даруватиме йому міцного здоров'я та збереже його щире серце, що не засліпилося.

Підсумок.

"I don't know what's worth fighting for
Or why I have to scream
I don't know why I instigate
And say what I don't mean
I don't know how I got this way
I know it's not alright
So I'm breaking the habit
I'm breaking the habit tonight"

- Linkin Park

Щодня я докладаю великих зусиль, щоб дивитися на речі інакше. Намагаюся розуміти будь-яку точку зору, стираючи власні стереотипи, якщо ще залишив такі. Це допомагає мені мати певний смак від того самого сприйняття інших, про яке я тут вже котру сторінку розвів щирий монолог. Хоч й не усіх ідолів я потопив, та може в один день втоплю останнього і більше ніколи не буду упередженим до інших, щоб мати бачення більшої кількості меж ваших проекцій у мою свідомість.

Пишіть ваші питання, мені буде над чим тоді подумати ще і чим доповнити цей текст. Граматичне коригування зроблю трошки згодом, слово честі!)
Ну і з часом звичайно ж доповню цей текст чимсь новим. Зараз треба перестати про це думати, щоб згодом подивитися на це яснішою свідомістю.
Усім приємних вихідних.)