П'ятниця

Сьогодні 22-е квітня. П'ятниця. У мене складається враження, що я одвічно знаходжуся під впливом якихось філософських та парадоксальних сил, бо факт п'ятниці, як закінчення робочого тижня, не спонукає більшість моїх знайомих до творчості чи глибоких роздумів, а діють на них радше седативно, або схиляють до вжитку седативних рідин, аніж коли в мене лише починає прокидатися творчий потенціял.
Особисто для мене найважчими робочими годинами п'ятниці є інтервал між 15.00 та 18.00, і хоч для більшості це означає інтервал перед кінцем робочого тижня, то особисто для мене існує ще одна робоча година, яка попри усі закони фізики, що пов'язані з тим, що час - величина, що має рівномірний плин, пливе для мене непристойно швидко, і з огляду на плин попередніх трьох годин я чесно ще не визначився як ставитися до таких розбіжностей у вимірюванні окремих часових проміжків. Погано, коли за цю годину треба ще цілу низку справ встигнути зробити - бо година ця проходить реально непомітно швидко. Коли я сів робити цей допис, на годиннику було усього 18.05, а по його закінченню я помітив, що вже 18.50, а тексту я написав, як той кіт наплакав... І от куди, дідько, ділася решта часу!?!?!? (Це речення писалося останнім, але розташовано саме там де йому й самісіньке місце)
Цікаво чи в усіх так? Хоча я чув відгуки, що найдовшою також буває саме остання година, кажуть, що вона може тривати цілісінький додатковий день (попрацював, поїв, подивився відео з лайфхаком на ютубі, прочитав публікацію присвячену чомусь цікавому, поспав, прокинувся, а сумарно минуло лише 15 хвилин). І такі сприйняття останньою години мене реально вражають і лякають водночас. Чому? Тому що час страшенно боїться побуту та кулінарії! Прибрав, приготував собі їжі, склав брудні речі у пральну машину і півдня як не було! Але нічого... в мене є хитрий план як схопити це ледащо за дупу і змусити не тікати так швидко від цього явища! Ха!

Я врешті решт надумав почати описувати своє бачення дійсності, тобто ставлення до того, що бачать мої очі. Під натхненні пісні мого дитинства у виконанні гурту "Арія" я вирішив, що зараз найкраща можливість почати писати, та формувати майбутню публікацію, бо читати за сьогодні мені вже трішки набридло, тому я свідомо уникаю однієї мозкової діяльності, замінюючи її іншою (скажи ні деградації! ну і звичайно ж припини розмовляти з явищами... хоча б для жарту звичайно ж). Фундамент майбутньої публікації закладено. Напрямок обрано. Залишилося лише як той Титанік йти заданим напрямком, до завершення цієї подорожі глибинами своїх думок та роздумів. Ну і звичайно ж:

To infinity and beyond!!!